Хачапурі – справжня гордість грузинської кухні, та просто дуже смачна і ситна страва. Мало хто може розповісти, як з’явилися такі чудові закриті пироги з сиром. Давайте дізнаємося про історію походження улюбленого багатьма частування.
Якщо хтось не знає, гірська країна історично складається з кількох регіонів зі своїми особливостями життєвого укладу та кулінарними традиціями. При загальній схожості, що здається, при найближчому знайомстві розумієш, що кожен район самобутній, в чомусь унікальний, а також по-своєму цікавий.
Те саме можна сказати і про рецепти приготування хачапурі. В Імеретії їх роблять не так, як в Аджарії. А мегрельський різновид хоч і схожий на імеретинську коржик, але має свою «родзинку». У Сванетії, Гурії, Рачі чи Осетії національна грузинська страва виглядає інакше, а за смаком та начинкою так само відрізняється від інших. При цьому одні райони дбайливо вшановують багатовікові традиції і ні на йоту не відступають від пронесених через століття рецептів. В інших продовжують кулінарні експерименти, виробляють нові варіанти, міксують перевірені часом рішення з новими ідеями.
Хачапурі — це не застиглий догмат, якому мало не поклоняються і непорушно шанують старі як світ правила. Сьогодні предмет національної гордості грузинського народу динамічно розвивається, набуваючи нових шанувальників у всьому світі. Недарма багато кулінарних експертів вважають таку страву однією з найперспективніших для вдосконалення та адаптації до сучасних реалій у ніші традиційних частування національних кухонь світу.
Рецепт приготування хачапурі є в мене на сайті.
Як з’явилися хачапурі?
При всій різноманітності найпопулярнішими, або якщо хочете класикою, вважаються три різновиди борошняного виробу — хачапурі імеретинською, мегрельською і аджарською. Історія появи кожного їх досить цікава.
Коржики з Імеретії та Мегрелії – це проста їжа пастухів. Вони на тривалий термін вирушали на високогірні пасовища зі своїми отарами овець. Весь цей час необхідно було чимось харчуватись, а взяти з собою велику кількість продуктів не було можливості. До того ж у теплу пору року виникала проблема їхнього зберігання. Тобто з харчуванням пастухи мали серйозну проблему. Ось вони і придумали коржик (або пиріг, тут справа не в назві), який згодом став усім відомим хачапурі.
Пастухи брали з собою пшеничне борошно, а на високогірній долині готували мацони з розсольним сиром з молока овець, що випасаються ними. Далі ці компоненти з’єднувалися та запікалися на вогні. Страва так сподобалася всім, що її почали робити і вдома. При цьому приготування використовувалися глиняні сковорідки чи печі «тоні». Знаєте, чому в гірських селищах хачапурі завжди дуже смачний і має неповторний смак? Секрет у тому, що для розпалювання печі використовуються гілки фруктових дерев та виноградна лоза.
А ось хачапурі по-аджарськи у формі човника має цілих три версії свого походження. Справа в тому, що Аджарія – приморський регіон. Тому цікава форма ачарулі (так звучить назва страви на місцевому діалекті), за однією з версій, нерозривно пов’язана з морським промислом. Але давайте дізнаємося про кожну з них:
Пиріг вигадали рибалки, які жили в прибережних районах Аджарії. Звідси й човник, як символ їхньої головної «зброї» промислу. А яйце — це не що інше, як сонце, що сходить над безкрайніми просторами Чорного моря. Красива легенда, чи не так?
Але є й інша думка — пиріг є кулінарною копією людського ока. Адже справді схоже! Тоді яйце відіграє роль зіниці. Прихильники цієї версії вважають, що вигадали такий борошняний виріб лази — представники корінного народу Грузії.
Третя версія – найпрозаїчніша. Деякі дослідники вважають, що така незвичайна форма – це наслідок впливу на аджарські кулінарні традиції турецької кухні. На підтвердження своєї правоти вони наводять існування в Туреччині «піде», які також мають форму «човника».
